Я втомився

Пишу цей пост, тому що хтось так само може бути в аналогічній до моєї ситуації. Та і прочитати такі думки буде цікаво через деякий проміжок часу.

Як ви знаєте, то я знаходжусь в еміграції. Якщо точніше, то вже два роки і  три місяці. Не знаю, чи має мій теперешній стан відношення до того, де я, але я втомився. Я втомився щось і комусь доводити. Я втомився не бути собою. Я втомився від хаосу навколо мене. У мене все добре, я живий, здоровий, одягнений, їсти є тд. Але є якесь відчуття постійного напруження. Мені важко розслабитись. Чи може я не знаю стану розслабленості і не може зрозуміти, що відчуваю?

Я багато часу проводжу в думках з собою. Поки ще не знайшов у житті того, що хочу, тому я міркую чимало. Просто обдумую, аналізую. Може в цьому і є моя проблема, але я не можу розслабитись і отримувати задоволення без обдумування над моїм життям. До чого я прийшов? (Якщо ви дочитали до цього моменту, то далі ще смішніше). Я дойшов до того, що все занадто просто та складно одночасно. Я зараз займаюсь вступом до  універу. Мені вже набридло доводити їм, що я така ж людина. Мені вже тошнить від того, що люди по акценту вважають тебе трохи не придатним чи то відсталим. Звичайно, що в обличчя того ніхто не каже, але настрої людей я вловлюю досить легко.

На навчання мені держава дасть 27 тисяч фунтів. Це суто оплата за три роки навчання. Я дуже вдячний державі, бо кредит безвідсотковий та й гроші одразу не вимагатимуть. Мені ще дадуть якісь там кредити типу стипендії, щоб було на прожиття і тд. Усе це добре, але якщо подумати, то я вже торчатиму 27 штук за навчання плюс на три роки мені ще дадуть десь 12. Починається веселе життя в кредит. Вони впринципі схопили мене, я вливаюсь в систему, де мене поглинає велика лава. Вона зжирає мене. І від усього цього я розумію на скільки моє життя буде однотипним. Я вже зараз знаю скільки на тиждень буду вимушений виплачувати державі, щоб повернути гроші. В кращому випадку я знайду роботу після навчання і платитиму все життя, а в гіршому, все буде погано.

Оцей абзац про навчання, який ви щойно прочитали, то тільки вершина. Мабуть, ви таки нічого не зрозуміли, бо я маю бути щасливим. Я просто постійно напружений. От не можу розслабитись і все. Я не пам'ятаю себе три роки тому, от не пам'ятаю, що я відчував і все. Я кожного дня з нетерпінням чекаю сну, бо тоді я не буду думати про це все і перейматись проблемами. Одна з головних проблем зараз полягає в тому, щоб отримати всі ті кредити від держави, я маю ще рік після коледжу пропустити. В червні закінчується коледж і на рік - арівідерчі. Я не знаю, що я робитиму. Я не слабкий, ні я стараюсь не боятись проблем і я їх вирішу. Та біль у тому, що я вже пропустив рік перед коледжем. Життя воно йде, воно летить. І я відчуваю, що треба йти далі, треба бігти, а вони мені не дають, бо я маю щось комусь довести. А я така ж людина, як вони, хоча згідно їх законам,  у мене зараз менше прав, ніж у них.

У мене з Англією одностороння любов. Вона чпокає мене по повній, як може, а я напружений і не можу отримати задоволення.

П.С. Якщо через роки три все буде нормально і я якимось чудом отримуватиму британське громадянство, то я не пошкодую грошей, щоб поїхати в українське посольство, в Лондоні і написати відмову від українського громадянства.

ОНОВЛЕНО: Шановні, головна ідея посту не в тому, що гроші - це щастя і не про те, як автор блогу переймається грошима. Цей пост про те, що в пошуках щастя, яке зараз дуже часто зводиться до матеріального, ми втрачаємо своє базове людське призначення. Ми затиснуті в систему та її стереотипи, які нам нав'язали. Ви скажете, що не в грошах щастя? Ви їсте, живете, одягаєтесь за гроші і в рейсі за матеріальним втрачаєте людське. Я теж втрачаю.